Особливості емоційної сфери дошкільників
Емоційний розвиток у ранньому дитинстві
Емоції продовжують відігравати значну роль у забезпеченні психічного благополуччя дитини раннього віку. Дитина ще не вміє керувати своїми емоціями, стримувати небажані їх прояви. Тому вся активність дитини виразно емоційна, забарвлена позитивними чи негативними переживаннями. Дорослий скеровує емоційне життя малюка: коли малюк засмучений, дорослий підбадьорює, переключає на іншу діяльність; втома, дратівливість, занадто бурхливі вияви емоцій свідчать про перезбудження нервової системи, потребу у відпочинку — дорослий заспокоює малюка, створює умови для сну.
Емоції починають відігравати функцію передбачення. Дитина з радістю очікує приємної події, проте таке очікування часто викликає виснаження дитини, яке виявляється гіперактивністю рухів, їх недостатньою скоординованістю, плаксивістю. Тому дорослому варто поводитись спокійно, наполегливо вимагати дотримання дитиною режиму дня, звичного розпорядку.
Оволодіння предметно-маніпулятивними іграми роблять цей вид діяльності джерелом різноманітних переживань дитини. Вона радіє, коли виконання дій вдається, у грі використовуються різноманітні, цікаві для дитини предмети; засмучується — якщо предметна дія невдала (чашка впала під стіл; пластмасовий глечик тріснув, картонний кубик зім’явся). Виникають уподобання серед іграшок, з них є такі, якими дитина особливо часто й подовгу грається. Виникнення у дитини мотивуючих уявлень призводить до того, що відсутність улюбленої іграшки викликає в неї сум, плач. Подібні реакції спостерігаються, якщо іграшку дитина десь забула, загубила тощо.
Негативні емоції дитини часто пов’язані із проявами кризи 3-х років, неправильно побудованим спілкуванням з дорослим. Так, дитина уникає контактів з дорослим, замикається, якщо їй не надається простору для виявлення ініціативи у грі, у предметних діях, їй забороняється самостійно виконати той чи інший побутовий процес.
Чим далі виразніше виявляються вищі почуття. Побутова діяльність, залучення дитини до дотримання певного порядку в своїй кімнаті, до наведення ладу у своєму одязі, іграшках викликають уявлення про красиве і некрасиве, супроводжуване естетичними переживаннями. Коли у кімнаті все прибрано, лежить на своїх місцях — дитині це подобається. Щоб красиво виглядати, потрібно доглядати за своїм обличчям, волоссям, одягом, взуттям.
Здатність дитини виконувати предметні дії, у тому числі і пов’язані із обстеженням предмету, зміцнює переживання, пов’язані із процесом пізнання. Здивування, характерне для немовляти, набуває характеру допитливості, що пов’язано із пізнавальними діями (обстеженням предмету, постановкою запитань).
Характерними для дітей раннього віку є нові переживання, пов’язані із іншими дітьми. Наприклад, більшість дітей переживає сильне почуття ревнощів при появі у сім’ї ще однієї дитини. При появі новонародженого дитина демонструє батькам бажання стати такою ж маленькою: просить, щоб її погодували з соски, погойдали на руках, покатали у колясці. Вона починає ссати палець, не проситься у туалет, наслідуючи новонародженого. Нерідко ревнощі виражаються в агресії: старша дитина намагається образити меншу, сварить її, вигадує образливі прізвиська. Буває, що дитина стає вередливою, плаксивою, неслухняною. Щоб попередити такі емоційні розлади, батьки повинні формувати у дитини позицію старшої, бути до неї уважними, проявляти свою любов, пояснювати дитині зміни, що стались у родині.
Відносно однолітків у дітей проявляється суперництво, елементи заздрощів, ревнощі, які також повинен усувати дорослий шляхом організації спільних видів діяльності дітей на засадах співпраці, взаємодопомоги.
Здатність розуміти емоції інших людей та співчувати їм значно ускладнюється завдяки оволодінню мовленням: дорослий привертає увагу малюка до однолітка, коли той засмучений, пропонує йому допомогти, запитує: «Тобі не хочеться, щоб Андрійко плакав, чи не так? Давай дамо йому твоїм пароплавом погратись». Бажання малюка викликати радість іншої дитини, її посмішку, незадоволення, коли хтось плаче і страждає, стають мотивами надання іншим допомоги, підтримки. Дорослий описує і власні емоційні стани, що відкриває перед дитиною світ їх переживань. Звичайно, тут не варто переходити певної межі, пам’ятаючи про глибину й бурхливість дитячих емоцій та про той відгук, що викличуть зізнання дорослих у дітей. Мама повинна розповісти дитині, як вона засмучується, коли малюк вередує чи плаче. Якою радістю сповнюється її серце, коли синок веселий, охайний, слухняний.
Діти добре розуміють настрій близьких, любов і симпатія до яких набуває нових форм. У дітей виникає вибіркове ставлення до дорослих, залежно від їх емоційного портрету, що склався завдяки спілкуванню: із забрудненими штанцями малюк біжить до бабусі, бо очікує, що та пожаліє, а мама — може сваритись, буде незадоволеною. Малюк прагне похвали, заохочення, засмучується, якщо їх не одержує. Зростає його здатність розуміти слова, що виражають оцінки дорослих, їх аргументи: погано, бо забруднився, бо не доїв суп, бо посварився з товаришем. Згодом дитина чудово розрізняє значення оцінок «добре» і «погано».
Зародження емоційної реакції на похвалу створює умови для розвитку самолюбства і почуття гордості. Спочатку переживання гордості виникають при прямій оцінці дитини дорослим. Повторення позитивних оцінок стосовно певних якостей дитини зумовлює появу в неї стійкого почуття гордості. Виникає потреба завжди одержувати позитивну оцінку дорослого, що говорить про перші прояви почуття власної гідності. Коли нова оцінка суперечить старій, виникає опір дитини, вона продовжує пишатися тією якістю, яка позитивно оцінювалася у минулому.
Під впливом дії на малюка позитивної та негативної оцінки виникає почуття сорому, пов’язане зі всім минулим досвідом взаємодії дитини з оточуючим. Воно є проявом дитячої самолюбності, почуття гордості й власної гідності. В основі почуття сорому лежить формування уявлень про позитивно і негативно оцінювані зразки поведінки. Сама дитина відчуває відхилення від позитивних зразків поведінки і сприймає таку ситуацію як втрату схвалення дорослих, приниження своєї гідності.
Отже, в ранньому віці:
— емоційне життя дитини насичене глибокими, інтенсивними, позитивними та негативними, слабо керованими переживаннями, що забарвлюють всю активність малюка;
— дорослий повинен скеровувати переживання дитини, попереджати їх негативний вплив на стан нервової системи, її перезбудження;
— головним джерелом емоцій дитини виступає предметно-маніпулятивна гра, спілкування з дорослим та з ровесниками;
— емоції починають відігравати функції, пов’язані з уявленнями про предмети;
— під впливом виховання виразніше виявляються вищі почуття — естетичні, інтелектуальні, моральні;
— розвиток емоцій дитини впливає на якісні зміни у відносинах з дорослими, починає відігравати важливу роль у розвитку особистості дитини — з’являється прагнення до схвалення, орієнтація на оцінки дорослих, пов’язані із бажанням уникнути сорому, приниження своєї гідності.
Емоційний розвиток дитини у старшому дошкільному віці
Інтенсивний розвиток особистості дошкільника визначає глибокі зміни в його емоційній сфері. Якщо у ранньому віці емоції зумовлювались безпосередньо оточуючими впливами, то у дошкільника вони починають опосередковуватись його ставленням до тих чи інших явищ. Внаслідок появи опосередкованості емоцій, вони стають більш узагальненими, усвідомленими, керованими. Дитина виявляє здатність стримувати небажані емоції, скеровувати їх відповідно до вимог дорослих та до засвоєних норм поведінки. Дитина орієнтується на «добре» і «погано», «можна» і «не можна», все частіше «хочу» поступається «треба». Стримування дитиною емоцій набуває характеру їх інтеріоризації, тобто згортання зовнішніх проявів. Наприклад, вже молодший дошкільник у ситуації образи, засмучення намагається стримати сльози. Старший дошкільник при стримуванні емоцій використовує сформовані у нього уявлення про належну поведінку, особливо, коли вона пов’язана із ігровою роллю. Ось у «лікарню» принесли зайчика, якому вовк відірвав вухо. Дитина-лікар ледь стримує сльози, але «лікарі не плачуть»». Водночас, дорослий повинен серйозно поставитись до випадків, коли дошкільнику не вдається стримати своїх емоцій, не ставити при цьому непосильних вимог перед дитиною. Такі імпульсивні емоції свідчать, як правило, про тілесне неблагополуччя малюка (біль, голод, спрагу, недосипання), яке слід негайно усунути.
Зародження особистості дошкільника відбувається на основі здатності підпорядковувати суспільно важливі мотиви (треба) своїм імпульсивним бажанням (хочу). У складній системі мотивів вирізняються головні і другорядні, виникає здатність дитини підпорядковувати свою поведінку головним за рахунок втрати другорядних. Діяльність дитини набуває розгорнутого характеру, складається з кількох етапів, на основі чого зростає значення емоції у функції передбачення. Дитина хоче отримати досить віддалений результат, емоційно сприймає можливість його досягнення.
Важливим новим фактом емоційної сфери дошкільника стає переживання з приводу можливої реакції дорослих на його дії та вчинки: «що скаже мама?», «батько буде сваритись». Таким чином, емоції дошкільника включаються у внутрішні механізми забезпечення супідрядності мотивів як важливий їх компонент.
Маючи досить різноманітний досвід спілкування за допомогою мовлення, дитина засвоює навички вираження емоцій в єдності вербальних та невербальних засобів. Спочатку у спілкуванні переважають невербальні засоби вираження емоцій (міміка, виразні рухи, крик, плач), а до кінця дошкільного віку дитина вміє позначити свій емоційний стан у мовленні.
Значного прогресу зазнають вищі почуття, як неодмінна ознака особистості. Їх розвиток відбувається у процесі виконання різних видів діяльності малюка — трудової, продуктивної, ігрової. Важливу роль відіграє спільний характер виконання діяльності дошкільниками, коли вони мають змогу порівнювати свої результати, прагнучи до оригінальності. Наприклад, завдання прикрасити кімнату, балкон, ялинку прямо передбачає вирішення дітьми естетичної задачі, а при її досягненні діти керуються своїми естетичними уявленнями. Подальший розгляд і аналіз виконаних дітьми робіт збагачує їх уявлення про красиве. Естетичні переживання дитини особливо тісно пов’язані, з одного боку із пізнавальними процесами, а, з іншого, із етичними уявленнями. Пізнавальна активність дитини забарвлена інтенсивними переживаннями, набуваючи тим самим для дитини особливої цінності. Відкриваючи нові властивості предметів, знаходячи пояснення для таємничих та незрозумілих явищ природи, дитина переживає захоплення, радість відкриття, здивування і сумнів, що стають надбанням її досвіду на все життя. Завдяки емоційному супроводу пізнавальна діяльність набуває для дитини самоцінного характеру, вона прагне до її продовження. Помітною особливістю інтелектуальних емоцій є їх стимулюючий вплив на пізнавальну діяльність. Їх формування у дошкільника сприятливо позначається згодом на етапі шкільного навчання.
Уявлення дитини про красиве й потворне у власній поведінці слугує джерелом етичних почуттів, асоціюючись із добром і злом. У своїх малюнках дитина передає ставлення до позитивних героїв, детально промальовуючи їхнє зображення, користуючись набором кольорів. Злих героїв малюк зображає обмеженою кольоровою гамою, у вигляді аморфних образів — це може бути просто чорна пляма чи щось схоже на заплутаний клубок темних ниток.
Таким чином, у старшому дошкільному віці:
— емоції дошкільника опосередковуються його ставленням до тих чи інших явищ;
— внаслідок появи опосередкованості емоцій, вони стають більш узагальненими, усвідомленими, керованими;
— емоції у функції передбачення включаються у внутрішні механізми забезпечення супідрядності мотивів як важливий їх компонент;
— інтенсивний розвиток вищих почуттів відбувається у процесі виконання різних видів діяльності малюка — трудової, продуктивної, ігрової;
— особливістю вищих почуттів є їх тісний взаємозв’язок.
Причини емоційних порушень у дошкільному віці
Висока емоційність дитини, яка забарвлює її психічне життя і практичний досвід, становить характерну особливість дошкільного дитинства. Внутрішнім, суб’єктивним ставленням дитини до світу, до людей, до самого факту власного існування є емоційне світовідчуття. В одних випадках — це радість, повнота життя, згода зі світом і самим собою, в інших — надмірна напруженість взаємодії, стан пригніченості, знижений настрій або, навпаки, виражена агресія.
Емоційний досвід дитини – це досвід її переживань, який може мати як позитивну, так і негативну забарвленість, що безпосередньо впливає на її актуальне самопочуття. Сучасні наукові дані переконливо показують, що результат позитивно-направленого дитячого досвіду: довіра до світу, відкритість, готовність до співпраці, забезпечують основу для позитивної самореалізації зростаючої особистості.
Для психічного здоров’я дітей необхідна збалансованість позитивних і негативних емоцій, що забезпечує підтримання душевної рівноваги та життєствердної поведінки. Порушення емоційного балансу сприяє виникненню емоційних розладів, що призводять до відхилення в розвитку особистості дитини, до порушення у неї соціальних контактів.
Аналіз психологічної літератури дозволяє виділити три групи порушень у розвитку емоційної сфери дошкільника:
— розлади настрою;
— розлади поведінки;
— порушення психомоторики.
Як підкреслює Т. І. Бабаєва, умовою соціально-емоційного розвитку дитини виступає його «здатність «прочитувати» емоційний стан оточуючих людей, співпереживати і, відповідно, активно відгукуватися на це ». Тому до порушень в емоційному розвитку дошкільника можна віднести і труднощі в адекватному визначенні емоційних станів людей, тому що в практиці навчання і виховання дітей завдання формування емоційності вирішується лише фрагментарно, а переважно увага приділяється розвитку розумових процесів. Одна з причин такого становища полягає в недостатній висвітленості питання про емоційний вплив.
Порушення емоційного розвитку в дошкільному віці зумовлені трьома групами причин.
Конституціональні причини — тип нервової системи дитини, біотонус, соматичні особливості, порушення функціонування будь — яких органів. Соматична ослабленість внаслідок частих захворювань сприяє виникненню різних реактивних станів і невротичних реакцій переважно з астенічним компонентом. У дітей з хронічними соматичними захворюваннями емоційні порушення можуть бути не прямим результатом хвороби, а пов’язані з труднощами соціальної адаптації хворої дитини і з особливостями її самооцінки
Психологічні причини – особливості емоційно-вольової сфери дитини, а саме порушення адекватності її реагування на вплив ззовні, недоліки у розвитку навичок самоконтролю поведінки.
Особливості взаємодії дитини з соціальним оточенням. Дошкільник має свій досвід спілкування з дорослими, однолітками і особливо значущою для нього групою — сім’єю. Цей досвід може бути несприятливим:
Ø якщо дитина систематично піддається негативним оцінками з боку дорослого, вона змушена витісняти в несвідоме велику кількість інформації, що надходить з навколишнього середовища( нові переживання, що не збігаються з негативними судженнями, навіяними дорослим, сприймаються дитиною негативно, внаслідок чого вона опиняється у стресовій ситуації).
Ø при неблагополучних відносинах з однолітками виникають емоційні переживання, які характеризуються гостротою і тривалістю: розчарування, образа, гнів.
Ø сімейні конфлікти, різні вимоги до дитини, нерозуміння її інтересів також можуть викликати в дитини негативні переживання.
Ø зростання нервово-психічного напруження в складних соціально-екологічних умовах. Батьки, які перебувають у стані емоційного стресу, переживають тривогу, хвилювання, не можуть забезпечити дитині психологічний комфорт. Навпаки, вони є джерелом підвищеного неспокою, що створює передумови для виникнення емоційних розладів у дитини.
Ø авторитарний характер навчально-виховного процесу в дошкільних закладах освіти, особливостями якого є зосередження уваги лише на процесі засвоєння знань, формування вмінь та навичок, відсутність постійно діючих засобів зняття емоційної напруги, стимулювання позитивних емоцій.
Несприятливими для емоційного і особистісного розвитку дошкільника є наступні типи батьківського ставлення:
відкидання,
гіперопіка,
поводження з дитиною за принципом подвійного зв’язку,
надвимогливість,
ухилення від спілкування та ін..
Серед емоційних рис, що розвиваються, під впливом таких батьківських відносин, формуються агресивність, відсутність здатності до емоційної децентрації, почуття тривожності, емоційна нестійкість у спілкуванні з людьми. Тоді як тісні, насичені емоційні контакти, при яких дитина є «об’єктом доброзичливого, але вимогливого, оцінюючого ставлення, … формують у неї упевнено оптимістичні особистісні очікування ».
До причин виникнення негативних тенденцій в поведінці дошкільників слід віднести предметну середовище, зміст якої (наприклад, іграшки, що стимулюють агресію) впливає на вибір сюжету дитячих ігор, реалізацію рольової поведінки і відповідної емоційної експресії.
Потужним імпульсом соціально-емоційного розвитку дітей є також комунікації, які можуть стати джерелом емоційних порушень у дошкільників, через невирішеність питання про дозування інформаційного «раціону». За даними ЮНЕСКО, 93% сучасних дітей 3-5 років дивляться на екран 28 годин на тиждень, тобто близько чотирьох годин на день, що набагато перевершує тривалість спілкування з дорослими. Таким чином, екран стає головним «вихователем» дитини.
Якщо дорослі або підлітки здатні критично оцінити те, що показують, можуть переключитися на інший канал або просто вимкнути телевізор, то дошкільнята дивляться все, що їм пропонують. В результаті для них характерно недорозвинення особистості, що виражається в порушеннях мови, відсутності інтересу до занять, слабкої концентрації, зниженої емоційності, відсутність співпереживання, а також в імпульсивності та ситуативності поведінки, відсутності ініціативності, низькому рівні фантазії і уяви, стереотипності мислення.